Відповідно до рішення сесії Кролевецької міської ради від 3 листопада, з 1 січня 2024 року у Кролевці буде створено музей Миколи Лукаша, як відокремлений підрозділ краєзнавчого музею Кролевецької міської ради. Також, затверджено відповідне Положення.
МУЗЕЙ МИКОЛИ ЛУКАША – ФІЛІЯ КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ КРОЛЕВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (далі по тексту іменується як Філія) є філією – відокремленим підрозділом юридичної особи – КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ КРОЛЕВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, ідентифікаційний код юридичної особи 35148797 (далі – Музей), що розташована поза місцезнаходженням Музею, має упорядкований фонд музейних предметів та здійснюєзберігання, використання і популяризацію пам’яток історії, матеріальної і духовної культури, залучення користувачів Філії до української історико-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних, культурно-естетичних, загальноосвітніх потреб, формування національної свідомості, сприяння національному піднесенню і духовному розвитку, – зазначено в Положенні.
Коротка історична довідка: Микола Олексійович Лукаш народився 19 грудня 1919 року в Кролевці, тут закінчив школу. У 1937 році вступив до Київського університету, де студіював історію. Водночас, щоб підзаробити, працював перекладачем в “Архіві давніх актів”. Через неподілене кохання до однокурсниці Олени Біличенко полишив навчання та пішов вчителювати в сільській школі на Київщині. За рік Микола Лукаш повернувся до університету. Жив на стипендію і невеликі заробітки.
Загалом Микола Лукаш знав 22 мови, з 18 вільно перекладав, і був одним з небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом російською
З наступом німецьких військ, комуністи примусили Миколу рити окопи біля Києва. Університет вивезли до Харкова. Лукаш дістався туди, дорогою був поранений у ногу. З поверненням сталінських військ Миколу Лукаша мобілізували на службу на аеродром у Харкові, де він зазнав другого поранення.
Після війни викладав англійську та німецьку в Харківському педінституті іноземних мов і Сільськогосподарському інституті. За час перебування в Харкові Лукаш завершив свій видатний переклад «Фауста» Гете, опублікований 1955 року.
У 1958 році Лукаш перебрався в столицю. Коли вийшов резонансний публіцистичний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», за який 1973 року автора засудили до 5 років ув’язнення та 5 років заслання, Микола Лукаш, на той час уже знаний перекладач і літературознавець, публічно його підтримав. Він запропонував Президії Верховної Ради УРСР відбути йому, Лукашеві, термін ув’язнення замість Дзюби, бо той хворів на сухоти. За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися, чим позбавили засобів до існування.
Ситуація змінилася лише у 1979 році, коли новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.
Останні роки життя Микола Лукаш хворів на рак. Був поновлений у Спілці письменників України на хвилі перебудови у 1986 році, фактично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книжки під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера», яка вийшла 1990 року і стала своєрідним пам’ятником Лукашеві.
Помер у серпні 1988 року, похований на Байковому кладовищі.
